Надеющиеся на Господа обновятся,
Поднимут крылья,как орлы,
Вверх потекут не утомятся,
Как птицы ждущие весны.
Надежда нас не постыжает,
Надежда силы предает,
Мы верим завтра снег растает,
Господь невесту вознесет.
На брачный пир в одеждах белых,
Воссядет вкруг спасенных сонм,
Все это не в мечтах лишь смелых,
Надежда плод.Его несем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Аминь, сестра! Да благословит нас Господь пребывать в Его Небесном Иерусалиме вечно с Ним!!! На это и я надеюсь вместе с вами!
брат Cева
2010-05-02 11:53:39
предает-придает.
Михаил
2010-05-02 15:46:15
надежда предала - вот сила!
вверх не течёт даже ручей.
какой же стих она родила!
и я ничей , и он он - ничей!
не в этом главное, не в этом!
а в чём же смысл, почём и как?
в сонме спасённых быть поэтом
обязан каждый стать чудак.
то что словами не сказали.
уж очень громко! сонм притих!
в стихе вы скромно показали
что в круг вошли. Вы, и Ваш стих!
Светлана Момот
2010-05-02 21:50:50
Спасибо, благословенная сестра Женя!!!
Молюсь за Израиль и его народ.
женя блох
2010-05-03 18:12:48
Иихаилу.Надежда мене н предала.Живу и жду коврижку спекс. Гляди,прости,наковыряла.Но только точно есть мой Бог!
Свете,спасибо,сестра.Благословляющих благословит Бог.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
